Підлога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Підлога
Зображення
Місце розташування низ[d]
Протилежне стеля
CMNS: Підлога у Вікісховищі
Конструкція підлоги
ще одна конструкція підлоги

Підло́га— верхній або опоряджувальний шар, що накладається на тримальну конструкцію перекриття або на ґрунт у будинку.

Підлогу влаштовують як на різного роду перекриттях, так і по ґрунту. Підлогу роблять суцільною, зі штучних і рулонних матеріалів, з дерева. Вибір матеріалу підлоги і його конструкція залежать в основному від характеру виробничого процесу в даному приміщенні. У виробничих будівлях підлога повинна бути міцною, стійкою до стирання, негорючою, водостійкою, водонепроникною, зручною для пересування людей і легко очищуватися при прибиранні приміщень. У ряді випадків до підлоги ставляться вимоги хімічної стійкості і термостійкості. Найкраще ці вимоги задовольняють бетон, асфальтобетон, асфальт, керамічні плитки, ксилоліт і деякі інші матеріали. Для забезпечення стоку рідин підлозі надається похил 1 — 7 %.

Вимоги

[ред. | ред. код]

До підлоги ставляться вимоги міцності, стираності, теплоізоляції, звукоізоляції, водостійкості, стійкості проти хімічного агресивного середовища, естетичності.

Види підлог

[ред. | ред. код]

Долівка

[ред. | ред. код]

У старовину в мазаних українських хатах підлоги не існувало. Замість неї влаштовувалася долівка (також діл; у деяких діалектах відома як «поділок»)[1][2]. Вона являла собою утрамбовану, вирівняну земляну поверхню, зазвичай покриту шаром глини[3]. На Поліссі підлогою могла бути і звичайна земляна поверхня.

Саме долівка переважала в українському житлі наприкінці XIX — на початку XX ст., дощані підлоги мали тільки заможні селяни в місцях, багатих на ліс[4].

Дощата

[ред. | ред. код]

У дерев'яних і деяких кам'яних будовах поширені дерев'яні підлоги, що складаються з окремих дощок, які називаються мости́нами[5] (від діалектної назви підлоги — «міст»; застаріла назва — помістниці)[6][7][8]. Дошки укладають на поперечні балки — лаги (унтерцуги). Більш примітивною є підлога «на накатинах» («леґарях»): дошки настилають на суцільний ряд тонких колод (накатин, леґарів, ліґарів)[9][10].

Кам'яна

[ред. | ред. код]

Кам'яні підлоги утворюються або брукуванням долівки (перші і підвальні поверхи), або мурованими склепіннями.

Бетонна

[ред. | ред. код]

У сучасних будівлях поширена підлога, утворена бетонними плитами перекриттів, які водночас утворюють стелю нижчих поверхів. Зверху на бетонну основу укладають дерев'яне чи плиткове покриття.

Скляна

[ред. | ред. код]
Докладніше: Скляна підлога

Скляні підлоги влаштовуються на високих оглядових майданчиках (наприклад, на телевізійних вежах), деяких мостах, а також над місцями археологічних розкопок.

Матеріали

[ред. | ред. код]

Матеріал для покриття підлоги вибирається відповідно до призначення приміщень:

Тепла підлога

[ред. | ред. код]
Докладніше: Тепла підлога

Застосовуються підлоги з підігрівом. Теплоносіями слугують електронагрівна арматура або підігріта електричним струмом вода.

Промислові підлоги

[ред. | ред. код]


Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Діл // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Поділок // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Долівка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Особливості традиційного українського житла [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.] // Історія української культури. Курс лекцій. Черкаси, 2012
  5. Мостина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Міст // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Міст // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Помістниця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Лігарь // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Леґарь // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Посилання

[ред. | ред. код]