Т-80УД

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Об'єкт 478)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач RajatonRakkaus (внесок, журнали) о 21:59 UTC (62 хвилини тому).
Т-80УД «Береза»
Т-80УД «Береза»
Т-80УД «Береза»
Тип основний бойовий танк
Походження СРСР СРСР → Україна Україна
Історія використання
На озброєнні 1987
Оператори чинні: Пакистан Пакистан
колишні: СРСР СРСР, Росія Росія
Історія виробництва
Розробник Харківське конструкторське бюро машинобудування (ХКБМ) та Харківське конструкторське бюро двигунобудування (ХКБД)
Розроблено 1976 (Об'єкт 478), 1981 (Т-80УД)
Виробник Завод імені Малишева
Виготовлення 1985–1992, 1997–1999
Виготовлена
кількість		 СРСР: 500–700
Україна: понад 175
Характеристики
Вага 46 тонн
Довжина

9664 мм з гарматою вперед 9772 мм з гарматою назад

7020 мм без врахування гармати
Ширина

По бортовим екранам 3755 мм

По гусеничним стрічкам 3384 мм
Висота

По даху башти 2215 мм

З зенітним кулеметом 2760 мм
Екіпаж 3
Дальність вогню
Броня

610 мм від бронебійних снарядів

1000 мм від кумулятивних снарядів
Головне
озброєння
 Гладкоствольна гармата-пускова установка 2А46М-1 (45 снарядів)
Другорядне
озброєння
Двигун дизельний двигун
1000 к.с.
Питома потужність 21,7
Трансмісія Механічна
Підвіска Незалежна торсіонна з гідравлічними амортизаторами
Дорожній просвіт 529 мм по основному днищу
Ємність
паливних баків		 1300 л у основних баках і 2 додаткові бочки по 370 л
Операційна
дальність

580 км по шосе

350-400 км по сухій ґрунтовій дорозі
Швидкість

Середня по шосе 45-50 км/год Середня по ґрунту 40 км/год

Максимальна по шосе 70 км/год
Т-80УД у Вікісховищі

Т-80УД[прим. 1] (шифр: «Береза», індекс ГБТУ: Об'єкт 478Б) — радянський і український основний бойовий танк з родини Т-80. Танк являв собою варіант Т-80У, розроблений Харківським конструкторським бюро машинобудування (ХКБМ), що відрізнявся дизельним двигуном 6ТД-1 та зенітною кулеметною установкою з дистанційним керуванням.

Історія Т-80УД була неперервно пов'язана з кількома процесами, які відбувались паралельно з початку 1970-х років. По-перше, ХКБД займалось створенням двигуна 6ТД-1 потужністю 1000 к.с. на заміну двигуну двигуну Т-64, який на той момент вичерпав свій потенціал форсування. По-друге, ХКБМ розробляло Т-64 з новітніми комбінованою бронею та системою керування вогнем. По-третє, міністр оборони СРСР Дмитро Устинов прагнув уніфікувати виробництво танків, розгорнувши випуск Т-80 з ГТД на майже всіх танкових заводів. Так було створено Т-80У, а проблеми з ГТД призвели до того, що дизельний двигун не втратив актуальності й харківський 6ТД-1 став альтернативною силовою установкою.

Танк прийнято на озброєння 1987 року, виробництво відбувалось на ХЗТМ в СРСР, завершивши 20-річне виготовлення танків Т-64. Після розпаду СРСР танк виготовляли вже в Україні на експорт для Пакистану протягом 1997—1999 років. Танк ліг в основу українських Т-84.

Історія

[ред. | ред. код]

Передумови

[ред. | ред. код]

Т-64, створений Харківським конструкторським бюро машинобудування (ХКБМ) і виготовлюваний Харківським заводом транспортного машинобудування (ХЗТМ) імені Малишева, був першим основним бойовим танком СРСР і мав прогресивні на той час технології, зокрема, автомат заряджання та комбіновану броню. Танк було прийнято на озброєння й запущено до серії 1963 року, але він мав доволі складний і початково ненадійний двигун 5ТД. До кінця десяліття недоліки було виправлено, оновлений танк з двигуном 5ТДФ прийнято як Т-64А.

Модернізація Т-64 поступово призводила до зростання маси танка та погіршення його ходових якостей. Хоча станом на початок 1970-х 700-сильний двигун 5ТДФ уже був цілком надійним, але його потужність у перспективі була недостатня. Його форсування до 750 к.с. не вдалось.[1]

На 1973 рік радянські заводи й конструкторські бюро мали різні пропозиції перспективних танкових двигунів. Челябінський тракторний завод (ЧТЗ) розробляв X-подібний 16-циліндровий двигун 2В-16, Барнаултрансмаш (БЗТМ) розробляв віялоподібний дизельний двигун і ленінградське НПО імені Клімова(інші мови) (ЛНПО) працювало над газотурбінним двигуном ГТД-1000Т. У Харківському конструкторському бюро двигунобудування (ХКБД) розробляли низку технологічних рішень, що лягли в основу майбутнього 6ТД.[2][1]

Двигун 6ТД-1

[ред. | ред. код]
Докладніше: 6ТД

Наказом Міністерства оборонної промисловості(інші мови) № 19 від 15 січня 1974 для ХКБМ було поставлено задачу щодо створення двох двигунів: багатопаливний 6-циліндровий двотактний дизельний двигун 6ТД-1 потужністю 1000 к.с. (для модернізації Т-64) та чотиритактний V-подібний двигун 12ЧН потужністю 1500 к.с. (для гіпотетичного майбутнього танка). 6ТД використовував найкращий досвід серії 5ТД, але загалом був принципово іншим виробом: передусім, він був двотактним, що дозволило прискорити процес газообміну в циліндрах та отримувати значно вищу потужність за збереження компактних габаритів. Вона складала 166 к.с. на циліндр у порівнянні з 140 для 5ТДФ, а літрова потужність досягла 61,3 к.с./л.[1]

Ідеологію 6ТД-1 вперше виклали в технічному проєкті, створеному в листопаді 1974 року. Протягом 1975—1976 було створено 20 одиниць для випробування та встановлення на Т-64. Приймальні стендові випробування відбулись 1979 року, двигун склав їх і був рекомендований до серійного виробництва. 1982 року міжвідомча комісія затвердила документацію для серійного виробництва, того ж року виготовлено три модернізовані Т-64А з 6ТД-1.[3] Ці танки, названі «Об'єкт 476» також мали башти нової конструкції.[4]

Поява Т-80

[ред. | ред. код]
Докладніше: Т-80 та Т-80У

1976 року було прийнято на озброєння танк Т-80 з газотурбінним двигуном (ГТД). Основними сподвижниками його прийняття та виробництва були новопризначений міністр оборони СРСР Дмитро Устинов і ленінградський партійний діяч Григорій Романов, близький до Устинова та Брежнєва.[4] Він був прихильником газотурбінних танків, тому з моменту його призначення цей напрямок мав найбільшу підтримку з боку держави. Для нього було принципово, щоб американському газотурбінному «Абрамсу», ще не прийнятому на озброєння, було підготовано відповідь у вигляді газотурбінного Т-80.[5]

Іншою проблемою був різнобій у танковому виробництві СРСР: на той момент уже виготовляли три схожі за характеристиками основні бойові танки Т-64Б, Т-72 та Т-80, майже не уніфіковані між собою. Тому Устинов одразу запланував перехід усіх танкових заводів (крім УВЗ, зайнятого дешевим Т-72) до виробництва новітнього уніфікованого танка з ГТД.[6] 1976 року було закладено створення наступної модифікації до 1980 року. 1977 року було задано її тактико-технічні характеристики, що містили систему керування вогнем 1А33 «Об», нічний приціл ТПН-4С «Буран-ПА», спостережний пристрій командира ТКН-4С «Агат-С», комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» та нова комбінована броня. Паралельно з тим проводились роботи з доведення Т-80 до рівня Т-64Б, і 1978 було прийнято на озброєння Т-80Б.[7][4]

Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР № 577-178 від 17 липня 1977 доручила ЛНПО створення нового танкового двигуна ВГТД-1000ФМ (1500 к.с.), виробництво якого покладалось на ХЗТМ, а конструкторська документація лягала на ХКБД. Постанова найвищого керівництва країни зробила ГТД основним пріоритетом, тому розробку чотиритактного двигуна 12ЧН зупинили, а двотактного 6ТД суттєво скоротили. На цей момент серійний Т-80 вже випускали з двигуном ГТД-1000Т, розробленим ЛНПО і виготовлюваним на Калузькому моторному заводі(інші мови).[8] Більш того, постанова передбачала виготовлення майбутнього Т-80У на ХЗТМ.[9][10] Для Т-80У було взято шасі Т-80 та башту харківського «Об'єкта 476».[4]

Дизельні Т-80

[ред. | ред. код]
Об'єкт 478

Оскільки Т-80 з ГТД від початку виник як альтернатива Т-64 з 5ТДФ у ніші «елітного» танка, то головний конструктор Т-80 Сергій Попов був категорично проти встановлення дизельного 6ТД-1 у Т-80 навіть як резервного варіанту.[8] Але через те, що газотурбінний двигун був дорогим і неекономічним, паралельно зі створенням і поліпшенням газотурбінного танка низка радянських підприємств проводила власні розробки його варіанту з дизельним двигуном. У Ленінграді та Омську створили проєкти «Об'єкт 219РД» і «Об'єкт 644», оснащені дизелями А-53-2 (2В-16) та В-46-6 відповідно.[6][11] Обидва не пройшли випробувань.[4]

ХКБМ мав власний варіант «Об'єкт 478», ескізний проєкт якого було створено 1976 року. На ньому було опрацьовано встановлення двигуна 6ТД-1 і башти «Об'єкта 476» на шасі Т-80. Також існував радикальний проєкт «Об'єкт 478М» з 1500-сильним двигуном 12ЧН, іншою системою керування вогнем і комплексом активного захисту «Шатер».[4][11]

Повернення до дизеля

[ред. | ред. код]

Проблеми з освоєнням ВГТД-1000ФМ (а пізніше й ГТД-1000ТФ) у Харкові все ж призвели до того, що двигун 6ТД розглядали як шлях модернізації Т-64 та як резервний варіант для новітнього Т-80У. Керівництво УРСР, зокрема, голова КПУ Володимир Щербицький, скептично ставились до ГТД у Харкові, але влада республіки не мала можливості оскаржувати постанову 1977 року. Питання встановлення двигуна 6ТД обговорювались і в заступників міністра оборони Василя Петрова й Віталія Шабанова.[12]

Постанова ЦК КПРС і РМ № 701-200 від 16 червня 1981 передбачала створення резервного варіанту Т-80У з двигуном 6ТД-1, для якого було використано моторно-трансмісійне відділення, створене під час випробування Т-64 з цим двигуном. 1983 року на Кубинському полігоні було проведено випробування обсягом 6000 км. За рухливістю танки з ГТД і дизелем виявились рівноцінними; максимальні швидкості руху та швидкості розгону виявились однаковими, однак паливна ефективність дизеля виявилась у 1,6-1,7 кращою, а його гальмівні показники — в 1,4 рази. Випробування 1985 року підтвердили ці показники.[12]

Смерть міністра Устинова 20 грудня 1984 року та відставка партдіяча Романова, двох найактивніших і найвпливовіших прихильників ГТД, дали «зелене світло» на повернення до дизельних двигунів.[6][4]

У січні 1985 року заступник міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії: ГТД і дизель. Варіантами майбутнього дизеля були челябінський 2В-16 і харківський 6ТД-1. Останній був досконалішим і більш доведеним до рівня серійного виробництва. 6ТД-1 був надійним і ремонтопридатним, не поступався ГТД у вагогабаритних якостях, але був дешевшим та економнішим.[13]

Політичний бік питання залишався відкритим, оскільки діяла постанова щодо виробництва Т-80У з ГТД на заводі імені Малишева. На колегії Міноборони 17 травня 1985 було розглянуто перспективи танкових двигунів. Думки розділились. Головний конструктор танка Т-80 Микола Попов продовжував наполягати на ГТД, однак міністр оборони Сергій Соколов сказав йому займатись тими зауваженнями щодо Т-80, що надходили з армії.[13] Заступник командувача Сухопутних військ з питань озброєння Павло Баженов повідомив, що потреби армії в поршневих двигунах задоволено на 60%, тоді як ГТД були відсутні в запасах. Зрештою Соколов постановив, що дизель не втратив актуальності через недоліки ГТД.[13]

Виробництво Т-80УД

[ред. | ред. код]
Ранній Т-80УД з «Контактом-1»

Постановою ЦК КПРС і РМ № 837-249 від 2 вересня 1985 всупереч постанові 1977 року було передбачено[14][15]:

  • прийняти пропозицію Міністерства оборони щодо організації серійного виробництва Т-80У з 6ТД-1 замість ГТД;
  • звільнити Міністерство оборонної промисловості (МОП) від організації виробництва ГТД і передати відповідні напрацювання Міністерству авіаційної промисловості та Міністерству оборони.
  • зобов'язати МОП представити в 4-му кварталі 1985 конструкторську документацію на танк з двигуном 6ТД-1
  • завершити 1986 року роботи зі створення двигуна 6ТД-2 потужністю 1200 к.с. і його встановлення в танк, надати пропозиції щодо початку серійного виробництва 1987 року.

До кінця 1985 року в Харкові зібрали перші 5 танків «Об'єкт 478Б», 1986 року їх було запущено в широку серію, а 1987 року прийнято на озброєння СРСР під позначенням Т-80УД.[16][4] Освоєння танка Т-80УД завершило епоху Т-64, останній з яких вийшов із цеху 27 грудня 1987 року.[17][14]

1988 року Т-80УД зазнав низки змін. Зокрема, було замінено навісний динамічний захист «Контакт-1» на вбудований «Контакт-5».[16] Також було встановлено мультициклонну систему очищення повітря для двигуна, систему маслоспуску, систему пожежогасіння «Іней», допрацьовані систему керування вогнем 1А45 і ПТРК «Рефлекс».[4] Перша демонстрація танка посадовцям відбувалась на території Харківського гвардійського танкового училища.[4]

Всього до розпаду СРСР було виготовлено за різними джерелами 500 або 700[18][14] танків Т-80УД. Традиційно нові танки надійшли на озброєння Таманської та Кантемирівської дивізій, незначна частина залишилась на території ХЗТМ.[16][19][4]

Начальник ГБТУ Юрій Потапов(інші мови) вважав, що Т-80УД з 1250-сильним дизельним двигуном мав стати єдиним радянським танком. Наприкінці існування СРСР він запропонував план щодо почергової зупинки радянських танкових заводів на 2—3 для опанування виробництва цього танка. ЦК КПРС підтримав цю ініціативу. Держплан, МОП і ГБТУ також підготували план реконструкції заводів 2000 року. Втім, СРСР розпався 1991 року й ці плани не було здійснено.[14]

Т-84

[ред. | ред. код]
Докладніше: Т-84

За деякими джерелами, початково танк Т-80УД мав отримати позначення «Т-84» для продовження харківської традиції найменування: Т-34, Т-44, Т-54, Т-64 й Т-74. Однак, найвище партійне керівництво вирішило не створювати ще один тип основного бойового танка на озброєнні, поряд з Т-64, Т-72 і Т-80.[6][20] Деякі дослідники вважають, що Т-84 є українським позначенням Т-80У з дизельним двигуном 6ТД.[21][22] А за словами головного конструктора ХКБМ Миколи Рязанцева, Т-84 був окремим варіантом Т-80УД з двигуном 6ТД-2, створеним наприкінці існування СРСР. Його приймання відбулось з квітня до листопада 1991 року, а у грудні 1991 було рекомендовано прийняття на озброєння.[23][24]

Перші роки незалежності України

[ред. | ред. код]

1991 року разом із розпадом СРСР і здобуттям Україною державної незалежності основні конструкторські та виробничі потужності Т-80УД (ХКБМ, ХКБД, ХЗТМ) опинились на території України. Українські підприємства опинились у скрутному становищі через відсутність фінансування та замовників. 1992 року з'явилась постанова Кабінету міністрів України щодо відновлення виробництва на ХЗТМ, уже в червні генеральним конструктором став Михайло Борисюк.[20]

Паралельно з модернізацією Т-80УД, ХКБМ також проводила розробку нового танка Т-84. В 1980-ті складові танків на 60% постачались із інших республік СРСР, тому Кабмін видав постанову № 181-3 від 12 березня 1993, якою постановив створення модернізованого танка Т-84, заснованого на Т-80УД, з максимально замкнутим циклом в Україні. Башти відливались у на Азовсталі в Маріуполі та в Омську, але ці підприємства більше не могли постачати їх, тому в ХКБМ розробили власну зварно-катану башту. Також Україна розпочала виробництво власної гармати КБА-3.[25]

Пакистанський контракт

[ред. | ред. код]

1993 року танком зацікавився Пакистан. Україна направила туди делегацію на чолі з генеральним конструктором ХКБМ Михайлом Борисюком, що включала фахівців і дві машини, які відрізнялись між собою: «478ДУ» з котками Т-64 та «478ДУ1» з котками Т-80. Вважалось, що котки Т-64 могли бути кращими для пустелі, однак у Пакистані обрали традиційні обгумовані котки типу Т-80. У липні — вересні 1995 року Пакистан провів тендерні випробування танків з 3 тисячами кілометрів об'їзду в пустелі, стрільба вдень і вночі по рухомих і нерухомих цілях. В результаті українські танки продемонстрували перевагу над китайськими Тип 85 і після перемовин, 30 липня 1996 року було укладено контракт на 320 танків на суму 650 млн доларів. Перші 15 танків пакистанська армія отримала 20 лютого 1997 року, а 23 березня вони пройшли урочистим парадом в Ісламабаді.[20]

Частина Т-80УД, виготовлених для Пакистану впродовж 1997—1999 років вже містила напрацювання Т-84, в тому числі зварно-катану башту нової конструкції.[26][6] З 320 танків 145 мали оригінальні литі башти, з яких 52 були ще для радянської армії, частина танків була новими, але з радянськими баштами, частину взяли з запасів української армії, а решта 175 танків були «Об'єкт 478БЕ» зі зварними баштами.[25]

Опис

[ред. | ред. код]
Детальний вид танка, на якому можна побачити вбудований динамічний захист і дистанційно керований кулемет
Докладніше: Т-80У#Опис

Танк загалом наслідує компонування танків родини Т-80 та майже ідентичний за будовою до Т-80У. Він зберігає типові риси радянського танкобудування, яке, починаючи з Т-64, вирізнялось значно меншими габаритами та масою танків, завдяки автомату заряджання.[4]

Захист

[ред. | ред. код]

Броньовий захист комбінований, ідентичний Т-80У. Перші Т-80УД були обладнані динамічним захистом «Контакт-1», а з 1988 вже встановлювали «Контакт-5», що належить до другого покоління вибухового динамічного захисту та може зменшувати ефективність підкаліберних боєприпасів.[4]

Озброєння

[ред. | ред. код]
Зенітна кулеметна установка 1ЕЦ29. Видно зенітний приціл ПЗУ-7, що виступає в бік середини башти.

Танк має ідентичне озброєння до Т-80У, представлене 125-мм гладкоствольною танковою гарматою 2А46М-1 з автоматом заряджання. Для керування озброєнням використовується система керування вогнем танка 1А45 «Іртиш» з денним прицілом 1Г46, нічним прицілом ТПН-4С «Буран-ПА» і прицільно-спостережним комплексом командира ПНК-4С. Комплекс керованого озброєння — 9К119 «Рефлекс».[27][14]

Т-80УД має зенітну кулеметну установку, що відрізняється від відкритої установки Т-80 та тумбової установки Т-80У. На ньому встановлена установка 1ЕЦ29 (рос. 1ЭЦ29) закритого типу[прим. 2] з дистанційним керуванням та електроприводом, подібна до такої на Т-64. Кути наведення складають -5—70° по вертикалі та ±75° по горизонталі відносно башти. У діапазоні -2—20° по вертикалі кулемет використовує командирський прилад спостереження ТКН-4С, стабілізований по вертикалі. Для ведення вогню поза цим діапазоном використовується зенітний приціл ПЗУ-7.[14][28]

Двигун і ходова

[ред. | ред. код]

Основною відмінністю Т-80УД від Т-80У є двотактний дизельний двигун 6ТД-1 потужністю 1000 к.с. замість газотурбінного ГТД-1000ТФ або ГТД-1250 (1100 / 1250 к.с.). Не сильно поступаючись ГТД у потужності, він має значно вищу паливну ефективність, що забезпечує й більшу дальність ходу, а також дизельний двигун менш чутливий до спеки та пилу. Крім того, його вартість була приблизно в 5 разів меншою. Порівняно з двигуном Т-72, двигун Т-80УД є дорожчим і складнішим, однак має вдвічі менший час заміни.[4]

Ходова частина Т-80УД аналогічна Т-80У. Вона надала танку більший модернізаційний потенціал порівняно з «Об'єктом 476», оскільки носійну здатність ходової Т-64 вважали майже вичерпаною, як і можливості форсування його 700-сильного двигуна 5ТДФ.[4]

Характеристики

[ред. | ред. код]
Див. також: Т-80#Порівняння характеристик

Т-80УД «Береза»[21]:

  • Вага: 46 т
  • Екіпаж: 3 особи
  • Гармата: 125-мм гладкоствольна 2А46М-1
  • Скорострільність гармати: 8-10 пострілів/хв
  • Боєкомплект, пострілів 45, 28 з яких у конвеєрі механізму заряджання
  • Заряджання: автомат заряджання («троянда»)
  • Двоплощинний стабілізатор
  • Автоматизований комплекс керування озброєнням 1А45 з денним прицільним комплексом навідника 1А45 «Іртиш», нічним прицільним комплексом навідника ТО1-КО1 «Буран» та денно-нічним прицільно-спостережним комплексом командира ПНК-4 «Агат»
  • Комплекс керованого озброєння 9К119 «Рефлекс» з керованою ракетою 9М119 «Інвар»
  • Кулемети: один 12,7-мм НСВТ, один 7,62-мм ПКТ
  • Двигун: 6ТД-1, потужність 1000 к.с.
  • Швидкість — 70 км/год переднім ходом та 11 км/год заднім ходом (динамічні якості повністю рівні Т-80У за виключенням гальмування, у т-80УД цей показник на 40% кращий ніж у Т-80У)
  • Запас ходу — 560 км по шосе (з додатковими бочками 740), 350-450 км по б ездоріжжю (з додатковими бочками 450-500)
  • Захист від ЗМУ
  • Комплекс вбудованого динамічного захисту «Контакт-5»

Модифікації

[ред. | ред. код]
Цей розділ потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення його перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (березень 2024)
  • Об'єкт 478 — перший варіант Т-80 з дизельним двигуном 6ТД-1, ескізний проєкт якого було створено 1976 року.
  • Об'єкт 478М — радикальніша модернізація з чотиритактним двигуном 12ЧН потужністю 1500 к. с.
  • Об'єкт 478Б — серійний Т-80УД
    • Об'єкт 478БК (1993) — український дослідний зразок Т-80УД зі зварною баштою.[25]
    • Об'єкт 478БЕ — українські танки для пакистанського контракту зі зварною баштою.[25]
    • Об'єкт 478БЕ-1 — експортний Т-80УД зі зварною баштою (Пакистан).
    • Об'єкт 478БЕМ1 — експортний Т-80УД з КАЗ «Дрозд» (США).
    • Об'єкт 478БЕМ2 — експортний Т-80УД з кондиціонером (США).
  • Об'єкт 478Д — дослідний Т-80УД з КОЕП «Штора», пасивним нічним прицілом ТПН-4 «Буран-Е» та системою дистанційного підриву уламково-фугасних снарядів «Айнет». Шасі частково запозичене в Т-64.[25]
    • Об'єкт 478ДУ — один зі зразків, що було продемонстровано Пакистану 1993 року. Мав котки типу Т-64 з внутрішньою амортизацією.[29]
    • Об'єкт 478ДУ1 — один зі зразків, що було продемонстровано Пакистану 1993 року зі звичайними котками Т-80.[29]
    • Об'єкт 478ДУ2 — український танк Т-84, створений на базі Т-80УД. Вперше показаний на IDEX-1995.[29]

Т-80УЄ-1

[ред. | ред. код]

Модифікацію Т-80УЄ-1 (рос. Т-80УЕ-1; індекс ГБТУ: Об'єкт 219АС-1) або Т-80У-Є1 було створено у зв'язку з тим, що російські Т-80УД, виготовлені в Харкові за часів СРСР, вичерпували ресурс ходової та двигуна, а їхній ремонт потребував би залучення України. Тому на початку 2000-х років було розроблено встановлення бойового відділення від Т-80УД на модернізовані шасі Т-80БВ. При капітальному ремонті шасі встановлювали ГТД-1250, автономний агрегат живлення ГТА-18А, новий динамічний захист. ГТА-18А та система зменшення витрат плаьного знижують експлуатаційну витрату пального на 33-34%. У бойовому відділенні замінювали блок введення поправок 1В216 на 1В216М, ІЧ-прожектор Л-4А на ПЛ-1, давач вітру 1Б11 на ДВЄ-БС. Також було виготовлено партію Т-80УЄ-1 з нічним прицілом «Пліса».[30]

  • Видно відмінності від Т-80У: дистанційна зенітна установка, нічний приціл «Пліса», давач вітру ДВЕ-БС
    Видно відмінності від Т-80У: дистанційна зенітна установка, нічний приціл «Пліса», давач вітру ДВЕ-БС
  • Вид башти згори
    Вид башти згори
  • Місце командира
    Місце командира
  • Місце навідника. По центру денний приціл 1Г46-2, ліворуч нічний приціл «Пліса»
    Місце навідника. По центру денний приціл 1Г46-2, ліворуч нічний приціл «Пліса»

Оператори

[ред. | ред. код]

Поточні оператори

[ред. | ред. код]

Статус невідомий

[ред. | ред. код]
  • Росія Росія. Перейшли під час розпаду СРСР, перебували на озброєнні.[20][21]
  • Україна Україна. Деяка кількість Т-80УД перебувала в Україні після розпаду СРСР,[32] відбувалось серійне виробництво на експорт,[33] однак на озброєнні в Україні ці танки не перебували, як і Т-80У.[34]

Колишні оператори

[ред. | ред. код]

Інше

[ред. | ред. код]
  •  США. 4 українські Т-84 (під назвою Т-80УД) придбано 2003 року для дослідження.[35][36]

Пакистан

[ред. | ред. код]

Пакистан закупив в України 320 танків Т-80УД, на останніх партіях якого використовувались елементи конструкції Т-84, зокрема, башта нової конструкції. Всього у 1997—1999 роках Україна поставила Пакистану 320 танків Т-80УД.[29] Примітно, що Росія, військова промисловість якої теж зазнавала проблем і могла скласти конкуренцію, теж була зацікавлена в такій угоді, оскільки через напружені стосунки між Пакистаном та Індією, остання могла б зацікавитись купівлею російських Т-90С, що зрештою й відбулось 2001 року.[20]

2017 та 2018 років Україна постачала двигуни для цих танків.[37][38] У лютому 2021 року Укроборонпром на IDEX-2021 уклав контракт з Пакистаном на ремонт і модернізацію Т-80УД на 85,6 млн доларів.[39][40] У лютому 2022 стало відомо, що Пакистан завантажив Завод імені Малишева на весь рік і частину 2023.[41]

СРСР і Росія

[ред. | ред. код]
Російські Т-80УД на вулицях Москви, 1991 рік

Більшість виготовлених танків Т-80УД надійшли до військових частин не на території України, зокрема, танки опинились у складі 2-ї мотострілецької (Таманська) та 4-ї танкової (Кантемирівська) дивізій, що з розпадом СРСР перебували під російським командуванням.[20] Традиційно саме ці підмосковні дивізії отримували нові танки.[4] Вони пройшли на парадах 9 травня («День Перемоги») й 7 листопада («Жовтнева революція») 1990 року по Красній площі й таким чином стали першими танками родини Т-80, показаними на широку публіку.[4][22]

Також вони брали участь у Серпневому путчі 1991 року. В ході політичної кризи в Росії 4 жовтня 1993 року шість танків Т-80УД 12-го гвардійського танкового полку Кантемирівської дивізії відкрили вогонь по будівлі парламенту в Москві. Танки під керівництвом генерал-майора Q4173033(інші мови)[42] випустили 2 підкаліберних і 10 уламково-фугасних боєприпасів.[22] За словами одного з танкістів-учасників подій, вони не знали, по кому ведуть вогонь: представники ФСК перед тим нібито повідомили їм, що в будівлі знаходились терористи.[43]

Після розпаду СРСР було важко обслуговувати танки, оскільки заводи та конструкторські бюро були в тепер незалежній Україні, а ресурс двигунів був обмежений. Через взаємну недовіру між країнами не вдалось домовитись і про обмін газотурбінних Т-80, які залишились в Україні, на російські Т-80УД. Тому частину Т-80УД, не прослуживших й 7—8 років, було відправлено на утилізацію для виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі.[4]

У квітні 2024 з супутникових знімків стало відомо про зникнення 116 одиниць Т-80УД з 22-ї центральної бази резерву танків (місто Буй), яка зберігала близько 170 танків Т-80УД. Невідомо, яке саме застосування заплановано, оскільки обслуговування харківських двигунів 6ТД-1 є проблематичним. Існують припущення, що ці танки можуть отримати газотурбінні двигуни ГТД-1250 або дизельні В-92С2Ф, як на Т-80У та Т-90М відповідно, що, однак потребує перероблення моторно-трансмісійного відділення.[44]

Україна

[ред. | ред. код]

На момент здобуття незалежності 1991 року Україна мала незначну кількість Т-80УД, також було виготовлено незначну кількість на радянських запасах. Сумарно Україна могла мати близько 60 Т-80УД, які було відправлено на консервацію.[4] Деяку частину з них було використано для виробництва танків для пакистанського контракту.[25] На озброєнні Збройних сил України Т-80УД не перебували.[34]

У жовтні 2022 року з'явилось відео, на якому було показано два Т-80УД у складі Сил оборони України. З урахуванням радянського триколірного камуфляжу, відмінного від двоколірного пакистанського, видання Defense Express припустило, що 10—30 таких танків було знято зі зберігання та відновлено завдяки деталям з захоплених російських Т-80У або Т-80УЄ-1.[45]

2023 року в медіа поширилась інформація про те, що Пакистан нібито планував передати Україні понад 40 своїх Т-80УД, однак, надійних підтверджень таким планам не було.[46]

Збережені зразки

[ред. | ред. код]
Цей розділ описує екземпляри техніки, збережені як музейні експонати або пам'ятники. Список є неповним, оскільки для багатьох випадків відсутні джерела. Ви можете доповнити прогалини посиланням на авторитетні джерела.

Росія

[ред. | ред. код]

Україна

[ред. | ред. код]
  • Розфарбований Об'єкт 478 у Києві
  • 2007 рік
    2007 рік
  • 2007 рік
    2007 рік
  • 2008 рік
    2008 рік
  • 2011 рік
    2011 рік
  • 2013 рік
    2013 рік
  • 2016 рік
    2016 рік

У культурі

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ рос. улучшенный/усовершествованный дизельный
  2. ↑ Тобто, командир веде вогонь з кулемета, перебуваючи всередині башти, з закритим люком
  3. ↑ рос. УПИ, участок полигонных испытаний – «ділянка полігонних випробувань»
  1. ↑ а б в Рязанцев, 2009, с. 97—103.
  2. ↑ Рязанцев, 2009, с. 90—97.
  3. ↑ Рязанцев, 2009, с. 106—109.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Берёзкин, В. (1997). Последние танки СССР. ТанкоМастер // Техника молодёжи. Москва (3).
  5. ↑ Рязанцев, 2009, с. 120—124.
  6. ↑ а б в г д Zaloga, 2009, с. 25—30.
  7. ↑ Неизвестный Т-80У. btvt.info. Архів оригіналу за 29 березня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  8. ↑ а б Рязанцев, 2009, с. 109—119.
  9. ↑ Zaloga, 2009, с. 26.
  10. ↑ Рязанцев, 2009, с. 120.
  11. ↑ а б Ильин, Владимир (1998). Основной танк Т-80. Техника и вооружение (1).
  12. ↑ а б Рязанцев, 2009, с. 120—130.
  13. ↑ а б в Рязанцев, 2009, с. 124—128.
  14. ↑ а б в г д е Основной боевой танк Т-80УД «Объект 478Б». btvt.info. Архів оригіналу за 30 травня 2024. Процитовано 10 червня 2024.
  15. ↑ Рязанцев, 2009, с. 124—125, 128—130.
  16. ↑ а б в г Ильин, Владимир (1998). Основной танк Т-80. Техника и вооружение (1).
  17. ↑ Рязанцев, 2009, с. 150.
  18. ↑ а б Рязанцев, 2009, с. 151.
  19. ↑ а б Шумилин, С. Э. (2010). Танк Т-84. Наука и техника (11).
  20. ↑ а б в г д е Шумилин, С. Э. (2010). Танк Т-84. Наука и техника (11).
  21. ↑ а б в г Карпенко, А. В. (1996). Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905-1995 гг.) (російською) . Невский бастион. с. 381, 388.
  22. ↑ а б в Барятинский, Михаил (2002). Эксплуатации и боевое применение Т-80. Танк Т-80 (російською) . Москва: Восточный горизонт. ISBN 5-93849-002-2.
  23. ↑ Рязанцев, 2009, с. 141.
  24. ↑ Рязанцев, 2009, с. 206—213.
  25. ↑ а б в г д е Zaloga, 2009, с. 38—43.
  26. ↑ ХКБМ - Основной боевой танк Т-80УД. web.archive.org. 9 грудня 2015. Архів оригіналу за 9 грудня 2015. Процитовано 9 січня 2023.
  27. ↑ Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Архів оригіналу за 30 квітня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  28. ↑ Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Архів оригіналу за 30 квітня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  29. ↑ а б в г Шумилин, С. Э. (2010). Танк Т-84. Наука и техника (11).
  30. ↑ Модернизированные танки Т-80УА, Т-80УЕ-1, Т-80БА. www.btvt.info. Архів оригіналу за 4 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  31. ↑ The Military Balance 2021. — P. 290.
  32. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2008 р. № 1092-р. ПЕРЕЛІК військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено. www.kmu.gov.ua. 6 серпня 2008. Процитовано 24 травня 2024.
  33. ↑ Zaloga, 2009, с. 34.
  34. ↑ а б З якими танками Україна зустріла велику війну. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2024. Процитовано 24 травня 2024.
  35. ↑ admin (28 вересня 2010). "БМ "ОПЛОТ" армії не потрібен" (стаття в журналі "Військо України"). Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 10 червня 2024.
  36. ↑ У США випробовують український Т-84. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 27 березня 2024. Процитовано 10 червня 2024.
  37. ↑ admin (2 листопада 2018). Україна виконала замовлення Пакистану з виробництва танкових двигунів. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 25 травня 2024. Процитовано 10 червня 2024.
  38. ↑ Завод імені Малишева проведе модернізацію танків Т-80УД. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 13 жовтня 2022. Процитовано 10 червня 2024.
  39. ↑ Пакистан замовив Україні ремонт Т-80УД на 85,6 млн дол. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 29 березня 2024. Процитовано 10 червня 2024.
  40. ↑ Завод імені Малишева розпочав модернізацію танків Т-80УД. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 29 березня 2024. Процитовано 10 червня 2024.
  41. ↑ Пакистан завантажив «Завод ім. Малишева» на весь 2022 рік. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 27 березня 2024. Процитовано 10 червня 2024.
  42. ↑ Евневич Валерий Геннадьевич. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 3 листопада 2018.
  43. ↑ «Ребят, мы за Ельцина или за кого?»: монолог танкиста, участвовавшего в расстреле Белого дома. Игорь Залюбовин. Сноб. 4 октября 2018. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 20 жовтня 2019.
  44. ↑ Rosjanie mobilizują T-80UD?. defence24.pl (пол.). 12 квітня 2024. Архів оригіналу за 12 травня 2024. Процитовано 10 червня 2024.
  45. ↑ ЗСУ могли використати "російський ленд-ліз", щоб відновити рідкісні танки Т-80УД (відео) | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2022. Процитовано 10 червня 2024.
  46. ↑ Що насправді із танками Т-80УД, які Пакистан нібито має передати Україні | Defense Express. defence-ua.com (укр.). Архів оригіналу за 3 грудня 2023. Процитовано 10 червня 2024.
  47. ↑ танк Т-80УД — Парковый комплекс истории техники (ru-RU) . Архів оригіналу за 2 жовтня 2022. Процитовано 3 червня 2024.
  48. ↑ а б Актуальність створення музею бронетехніки в Україні. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 2 жовтня 2023. Процитовано 27 березня 2024.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Військова техніка заводів Харкова
Танки, БМП, САУ
Логотип Харківського тракторного заводуЛоготип Заводу імені В. О. Малишева
Бронетранспортери
Тягачі
Інженерні машини
Інше
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Т-80УД&oldid=42762986