Користувач:13mars 331
Методика – це галузь педагогічної науки, яка досліджує процес вивчення історії з метою підвищення його ефективності і якості. “Методика” в перекладі з давньогрецької – “спосіб пізнання”, “шлях дослідження”.
Метод – засіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання. Отже, методика вивчення історії – це наукова дисципліна, яка ставить перед собою мету дослідити закономірності процесу вивчення історії в школі, визначити оптимальний підбір методів і методичних прийомів.
Методика навчання історії тісно пов`язана і з іншими науками і, насамперед, з історією – її базовою дисципліною, що дозволяє розробити зміст навчання. Мета методики – сконцентрувавши основні надбання історії як науки і, дидактично опрацювати їх та адаптувавши до потреб шкільної освіти, включити в зміст шкільних учбових курсів. Зміст шкільної історичної освіти формується з врахуванням пізнавальних можливостей учнів, а у їх виявленні і врахуванні в процесі навчального процесу вирішальну роль відіграє психологія. Крім цього, в аналізі процесу навчання історії застосовуються деякі методи психологічних і педагогічних можливостей. Та все ж методика насамперед тісно пов`язана з педагогікою, оскільки є її галуззю. Педагогіка визначає методи і прийоми навчання, організацію і проведення уроку історії, форми позаурочної і позашкільної роботи з історії.
До основних завдань методики вивчення історії в школі відносять: Виявляти рівень знань і вмінь з історії учнів конкретного класу і віку. Конкретизувати мету вивчення історії по класам, курсам, розділам і темам. Формувати історичний зміст для кожного конкретного класу у відповідності з метою і завданнями навчання, пізнавальними можливостями учнів. Співвідносити зміст навчання із застосованими методами і прийомами. Розробляти тести, логічні завдання, методику використання інноваційних технологій. Застосовувати найбільш ефективні методи, прийоми і засоби навчання. Передбачати і виявляти результати навчання, вносячи корективи в свою педагогічну діяльність. До основних функцій методики навчання історії відносять: Конкретизація прийомів, методів і прийомів навчання в залежності від типу уроку. Формування системи уроків до кожної теми в залежності від її змісту. Організація процесу навчання. Історія має свою мету навчання. Виходячи з того, що найважливішою функцією навчання історії є функція соціальної пам`яті були визначені цілі навчання історії: - оволодіння учнями основами знань про історичний шлях людства з найдавніших часів до нашого часу; - розвиток здатності осмислювати події і явища дійсності на підставі історичного знання; - формування ціннісних орієнтацій і переконань учнів на основі осмислення ідей гуманізму, досвіду історії, патріотизму; - розвиток інтересу і поваги до історії і культури народів.
До основних факторів шкільного навчання історії відносять: мету навчання історії, зміст навчання і пізнавальні можливості учнів. МЕТА НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ –це прогнозовані результати освіти, виховання і розвитку учнів в процесі вивчення історії. ЗМІСТ НАВЧАННЯ – це система історичних знань і вмінь учнів.
ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ УЧНІВ – це рівень історичних знань і вмінь, розвитку історичного мислення, уяви та інших пізнавальних процесів мотиваційно-вольової і емоційної сфер. Сучасна мета вивчення історії далеко виходить за межі лише ознайомлення з історичним матеріалом і його засвоєнням. Насамперед це стосується сприяння саморозвитку і самовихованню учнів через оволодіння особистістю ключовими життєвими компетенціями, зокрема: особистісно-життєтворчими, соціолізуючими, комунікативними та інтелектуально-інформаційними.Тобто сучасні підходи до визначення мети вивченні історії диктуються потребами формування всебічно розвинутої особистості, сприяння формуванню цілісного бачення сучасного світу, розуміння його витоків і тенденцій розвитку, осмисленню місця і ролі України в становленні сучасної цивілізації. Сьогодні спеціалісти виділили кілька моделей навчання історії в залежності від цілей, які при цьому ставляться. Академічна або класична модель навчання історії будується на вивченні всіх фактів, процесів і явищ всесвітньої і вітчизняної історії в рівній мірі, але з врахуванням розгляду досягнень і цінностей різних цивілізацій і народів. У мозаїчній моделі історія не являє собою єдиного курсу, а вивчається по окремим проблемам. Самою популярною сьогодні моделлю є культурно-історичний підхід як частина цивілізаційного. У цьому випадку історія вивчається у вигляді кліше, які були відібрані і відшліфовані світовою культурою. Це своєрідні культурно-соціальні світи, в надрах яких відбувалися достатньо помітні явища світової історії.
Поняття “концепція” у контексті методики викладання історії в школі має кілька визначень: - це система взаємозв`язаних і взаємообумовлених поглядів на процес вивчення історії в школі; - це спосіб розуміння, трактування адаптованих до вивчення історичних подій, фактів, явищ. понять методів і прийомів викладання; - загальний задум, основоположна ідея організації вивчення історії в школі. Таким чином, стосовно до розглядуваної нами проблеми концепція це певний спосіб розуміння, трактування наукового апарату методики викладання історії в школі, керівна ідея її науково-практичної організації, провідний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності у зазначеному контексті. Концепція викладання історії в школі базується на теоретико-методологічних принципах і засадах історичної освіти, які, в свою чергу, визначаються загальнометодологічними, філософсько-освітніми та філософсько-історичними принципами, що відповідає сучасному етапу методологічної рефлексії науки (посткласичні підстави світосприйняття). Реалії сучасного світу як надскладного, поліфундаментального ставлять перед методикою як науковою дисципліною насамперед завдання формування особистості засобом вивчення і осмислення історичних процесів, подій і явищ; потребують від вчителя історії формування світосприйняття учнями, яке базується на синергетичних принципах і засадах (інтерсуб`єктність, нелінійність, самоорганізація, багатофакторність, альтернативність, парадигмальність, плюралізм, міждисциплінарність, антропність, цілісність світосприйняття, системність тощо). Опора у концептуальному визначенні методики викладання історії в школі на формаційний підхід пояснюється прагненням до цілісного сприйняття історії і її викладання, необхідністю перетворення зазначеної наукової дисципліни в ефективно діючий інструмент інтелектуального розвитку учнів, виховання у них гуманістичних рис і властивостей. Отже, філософсько-історичними засадами у процесі визначення і оформлення методики викладання історії в школі мають стати методологічні підходи, котрі: - забезпечують всесвітньо-історичне, цілісне бачення історії людства (світосистемний підхід у поєднанні з стадіальним); - забезпечують систематизацію різноманітних історичних фактів, подій, явищ у конкретно-історичному та порівняльно-історичному ракурсах, у діалозі людей різних культур та цивілізацій (цивілізаційні підходи – соціоприродний, соціокультурний, цивілізаційно-культурний, культурно-психологічний у поєднанні з філософською, історичною, культурологічною, соціальною та педагогічною антропологією). Ці методологічні засади дають змогу розглядати історію людства в структурно-процесуальній єдності, у всесвітньо-історичному та порівняльно-історичному аспектах. Такий підхід на історію людства має допомогти учням сформувати цілісну історичну картину світу, побачити минуле в єдності та розмаїтті, універсальності та унікальності, типовості та неповторності.На цьому шляху цілком можливо конструктивно подолати обмеженість як формаційного, так і суто цивілізаційного підходів, а також запобігти еклектиці при їх механічному та некритичному поєднанні. Багатоманітність теоретичних засад самого цивілізаційного підходу уможливлює широкий та плідний історичний синтез, розкриваючи багатофакторність і багатогранність історії. Особлива увага при викладанні історії в школі має бути звернути на запобігання формування історичної свідомості учнів на засадах суто європоцентризму або інших проявів етноцентризму. Запобігти формуванню європоцентризму можна на шляху розвитку рефлексії підстав мислення європейців , виявляючи культурно-генетичне ядро європейської цивілізації, вивчаючи її як цілісність. Це передбачає відхід від країнознавчого принципу до вивчення історії взагалі (окрім курсу вітчизняної історії) та історії Європи зокрема. Окремі європейські країни вивчаються у контексті тих визначних подій, процесів, явищ, котрі на тлі їхньої вітчизняної історії набули найбільшого значення. До речі, такий підхід використовують самі європейці при викладанні як власної, так і зарубіжної історії.
Зв`язок методики з іншими науками насамперед випливає із її трактування як наукової дисципліни. Поняття “методика” трактується дослідниками по-різному.
Одні, визнаючи методику наукою педагогічною, розглядають її як частину дидактики, як її деталізацію.
Отже, як складову частину педагогіки з її принципами і методами. Спільні педагогічні принципи, на їх думку, ілюструються прикладами із викладання історії на уроках. Цю точку зору поділяють П.С.Лейбенгруб і Ф.П.Коровкін. Інші вважають методику викладання історії в школі спеціальною педагогічною наукою, так як всі завдання навчання і розвитку особистості вона вирішує через зміст предмету – науку історію. Першооснова змісту визначає і особливості прийомів та засобів навчання. Так вважали А.І.Стражев, А.А.Вагін і П.В.Гора – найбільш авторитетні і загальновизнані методисти з історії. Треті – В.Н.Бернадський і Н.В.Андрієвська – вважали, методику викладання історії в школі не наукою, а зібранням методичних рекомендацій, порад, прийомів і методів. З їхньої точки зору методика – це насамперед не теорія, а набір способів і методів викладання історії. Сьогодні ця точка зору знаходить своє відображення у формуванні технологій викладання історії. Незважаючи на різноманітність підходів до трактування методики як учбової дисципліни головним все ж залишається її базовий зв`язок з історією і педагогікою. Отже, дидактичною метою методики викладання історії в школі є відбір і відповідне опрацювання основних даних історичної науки з ціллю їх викладання учням. Історичний зміст відбирається з врахуванням пізнавальних можливостей учнів, а це неможливо зробити без наукових напрацювань психології. Проте базується все ж методика викладання історії в школі на педагогіці. Органічний взаємозв`язок з педагогікою дозволяє використати її методи і методичні прийоми для створення специфічних, адаптованих до вивчення історії форм, методів і методичних прийомів навчання на уроці історії. Розвиток сучасної методики викладання історії як науки, і як учбової дисципліни в їх органічному поєднанні дозволив на сьогодні створити принципово нові, інноваційні технології і моделі навчання історії в школі. До них слід віднести технології повного засвоєння навчального матеріалу, технології розвивального навчання, модульно-розвивальну технологію навчання, модель навчання у грі, модель навчання у дискусії, сугестопедичну модель навчання, лабораторну систему навчання історії, проектну систему навчання, інтегровану (комплексну) систему навчання. Активно розвиваються і комп`ютерні технології у навчанні історії. Під комп`ютерними технологіями прийнято розуміти сукупність методів, форм і засобів навчання, які базуються на використанні сучасних комп`ютерних засобів і спрямованих на ефективне досягнення мети навчання історії в школі.
Берельковский И.В., Павлов Л.С. История. Методика преподавания. – М., 2001.
Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. – М., 1988.
Короткова М.В., Студёнкин М.Т. Методика обучения в схемах, таблицах, описаниях. – М., 1999.
Методика обучения истории в средней школе / Отв. ред. Ф.П. Коровкин. Ч.1. – М., 1978.
Степанищев А.Т. Методика преподавания и изучения истории. – М., 2002.