Джек Джонс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джек Джонс
Народився 29 липня 1993(1993-07-29) (30 років)
Кумбран
Громадянство Уельс
Прізвисько (нікнейм) The Silent Assassin (укр. Тихий вбивця)
Найвищий рейтинг 35
Поточний рейтинг 44 (станом на 8 квітня 2024 року)
Найкращий результат в кар'єрі фінал Чемпіонату світу 2024

Джек Джонс (народився 29 липня 1993)[1] — валлійський професійний гравець у снукер.

Джонс родом з Кумбрана, Торван, що у Південному Уельсі[1]. Він став професіоналом у 2010 році у віці 16 років після перемоги на Чемпіонаті Європи зі снукеру серед юнаків 2010 року на Мальті[2].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Перші роки[ред. | ред. код]

Джонс став професіоналом у 2010 році після перемоги на Чемпіонаті Європи зі снукеру серед молоді до 19 років, перемігши у фіналі Ентоні Макгіла з рахунком 6–4[3]. У свій перший рік у турі Джонс виграв лише один матч, хоча сім разів брав участь у кваліфікації до рейтингових турнірів[4]. Протягом року він зіграв у всіх 12 турнірах Players Tour Championship (PTC) другорядного рівня, причому його найкращим результатом було входження до 32 найкращих[5]. Він завершив дебютний сезон під номером 94 у світовому рейтингу, і вилетів зі світового туру, оскільки не потрапив до 64 найкращих[4][6].

Не мавши можливість брати участь в турнірах світового туру, Джонс мав право грати лише в турнірах PTC протягом наступних кількох сезонів; він грав у 10 змаганнях з 12. В одному з турнірів він переміг Ентоні Гамільтона 4–3, Джеймса Ваттану 4–2 і Сема Крейгі 4–1, і дійшов до 16 накращих, де поступився Рорі Мак-Лауду 3–4[7]. В заліковому рейтингу PTC Джонс посів 75 місце[8].

Джонс грав у семи з дванадцяти турнірів PTC протягом сезону 2012—2013. Загалом він виграв три матчі та посів 106 місце в рейтингу[9][10]. Він виборов місце в плей-офф кваліфікаційного туру EBSA, посів 2 місце в рейтингу та виграв Відкритий чемпіонат Шотландії серед аматорів. Джонс переміг Елліота Слессора з рахунком 4–2 і Джона Паркіна з рахунком 4–0, в результаті отримавши місце в снукерному турі на сезон 2013—2014[9][11].

2013—2016 роки[ред. | ред. код]

Джонс програв усі 16 матчів, які він зіграв у сезоні 2013—2014, і посів 128 місце у світовому рейтингу[12][13].

У сезоні 2014—2015 він кваліфікувався на Australian Goldfields Open, обігравши Джо О'Коннора з рахунком 5–4: це була його перша перемога у світовому турі за 18 місяців. У наступному раунді він програв Найджелу Бонду з рахунком 1–5[14]. У другому раунді Riga Open Джонс здобув найбільшу перемогу у своїй кар'єрі, нокаутувавши першу номер світового рейтингу Ніла Робертсона з рахунком 4–3, а потім програв Шону О'Саллівану з таким саме рахунком[15] Пізніше він став 67-м за в рейтингу Order of Merit[16]. Протягом решти сезону Джонс не вигравав більше одного матчу на будь-якому іншому змаганні, аж доки на Чемпіонаті світу він переміг Адітю Мехту 10–7 і Джека Лісовскі 10–5[14]. Джонсу залишалася одна перемога, щоб кваліфікуватися до найбільшої події снукерного календаря, але він поступився Раяну Дею із рахунком 6–10[17]. Джонс вибув з туру наприкінці сезону, оскільки був номером 95 у світовому рейтингу, поза 64 найкращих, які зберегли свої місця[18].

Після вибуття з професійного туру Джонс не зіграв у жодному професійному змаганні протягом сезону 2015—2016, але, обігравши Джеймі Кларка з рахунком 7–4 у фіналі Чемпіонату Європи 2016 EBSA, він заробив право участі у двох наступних сезонах світового туру[19].

2016—2020 роки[ред. | ред. код]

Джонс переміг Джеймі Коупа з рахунком 4–3 на Riga Masters, а потім програв Марку Вільямсу з рахунком 0–4. Він переміг Брендона Сарджента з рахунком 4–0 та Елліота Слессора з рахунком 4–3 на Відкритому чемпіонаті Англії, здобув несподівану перемогу з рахунком 4–2 над Діном Цзюньхуєм, який знаходився на 105 позицій вище за нього[20]. У четвертому раунді Джонс випереджав Ентоні Хемілтона з рахунком 3–1, але програв з рахунком 3–4[21]. На International Championship він пройшов Джиммі Робертсона з рахунком 6–4, а потім зазнав поразки від Джона Хіггінса з рахунком 2–6 у другому раунді. Він дійшов до четвертого раунду Shoot-Out, де програв Шону Мерфі[22]. Наприкінці сезону Джонс досяг свого нового найвищого світового рейтингу, посівши 77 місце[23].

Попри свій новий рейтинг, Джонс не зміг пройти далі другого раунду будь-якого рейтингового турніру протягом сезону 2017—2018[24]. Він залишив тур, але взяв участь в аматорському турнірі 2018 Q School, за результатами якого забезпечив своє повернення до туру[25].

Найяскравішими моментами його сезону 2018—2019 були вихід до 1/8 фіналу Чемпіонату Великобританії, де він програв Санні Акані з рахунком 2–6, і Відкритий чемпіонат Уельсу, де він програв Джо О'Коннору з рахунком 1–4[26]. За підсумками року він трохи покращив свій найкращий рейтинг на кінець сезону, піднявшись на 75-те місце[27].

Найкращі результати Джонса в сезоні 2019—2020 були досягнуті на початку сезону, коли він дійшов до 1/8 фіналу Riga Masters (програвши 4-2 Метью Селту) та International Championship (програвши 3-6 Гері Вілсону)[28]. Він закінчив сезон трохи за межами топ-64 на 67-му місці, але фінішував на другому місці (позаду Джордана Брауна) в річному рейтинговому списку для гравців, які не входять до топ-64, таким чином отримавши взяти участь в турі наступного сезону[29].

2020—2022 роки[ред. | ред. код]

У сезоні 2020—2021 років, який здебільшого проходив за закритими дверима через пандемію COVID-19, Джонс вперше дійшов до чвертьфіналу рейтингового турніру. На Відкритому чемпіонаті Англії 2020 року він здобув перемоги над Елліотом Слессором (4–1), Джеком Лісовскі (4–3), Беном Генкорном (4–2) і земляком Меттью Стівенсом (4–3), а потім поступився Джону Гіггінсу з рахунком 1–5 у чвертьфіналі[30]. Попри те, що він не зміг повторити цей результат протягом решти сезону, Джонс фінішував з найвищим у кар'єрі рейтингом 65[31].

У сезоні 2021—2022 років він продовжував стабільно кваліфікуватися на турніри та відносно добре завершив сезон. У першому раунді змагання Turkish Masters він переміг Марка Аллена з рахунком 5–4[32], потім переміг Хоссейна Вафаеї з рахунком 5–4 у 1/16 фіналу, але програв колишньому чемпіону світу Шону Мерфі з рахунком 3–5 у 1/8 фіналу[33]/ На наступній рейтинговій події, Відкритому чемпіонаті Гібралтару, він отримав технічну перемогу над Вафаеї, а потім переміг Роббі Вільямса та Луку Бреселя з рахунком 4–3 у фінальному фреймі[33]. Після вражаючих перемог над колишніми чемпіонами світу Нілом Робертсоном (4–1)[33] і Стюартом Бінгемом (4–0)[33], Джонс вийшов до свого першого рейтингового півфіналу, де зазнав поразки 4–2 від майбутнього переможця турніру Роберта Мілкінса[34].

Сезон 2022—2023[ред. | ред. код]

З новим високим рейтингом 41[35] Джонс провів відносно невдалу першу половину сезону, не просуваючись далі 1/32 рейтингових турнірів[36]. У другій половині сезону він поспіль потрапив до 16 найкращих на турнірах Shoot Out і Welsh Open, де зазнав поразки від Кріса Вакеліна та Пан Цзюньсю відповідно[36]. На Чемпіонаті світу зі снукеру 2023 року він пройшов у другий раунд кваліфікації, де обіграв Адама Даффі з рахунком 10–6. Потім він переміг Роббі Вільямса в наступному раунді з рахунком 10–9, і вийшов на фіналіста світу 2013 року Баррі Гокінса в останньому раунді кваліфікації. Джонс переміг Гокінса з рахунком 10–8 і вперше пройшов до фінальної стадії Чемпіонату світу, що проходила в Театрі Крусібл[37]. У першому раунді Джонс зіграв проти дворазового фіналіста світу Алі Картера і здобув вражаючу перемогу з рахунком 10–6. В 1/8 фіналу він зустрівся з чемпіоном світу 2010 року Нілом Робертсоном, одним із фаворитів турніру[38], лідирував практично протягом усього матчу і здобув впевнену перемогу з рахунком 13–7[39]. Зіткнувшись у чвертьфіналі із Марком Алленом, якого Джонс назвав «гравцем сезону» під час підготовки до матчу[40], він все ж зазнав поразки 10–13[41].

Сезон 2023—2024[ред. | ред. код]

Джонс розпочав сезон 2023—2024 років трьома перемогами з трьох у рейтинговій Лізі Чемпіонату, очолювати свою групу на першому етапі, але не вийшов зі своєї групи на другому етапі[42]. Він знову провів невдалу першу половину сезону, а його найкращим виступом було входження до 32 найкращих гравців на турнірі International Championship, де він програв Ронні О'Саллівану з рахунком 4–6[43]. Після проходу до 1/8 фіналу на рідному турнірі Welsh Open (де він програв Домініку Дейлу з рахунком 0–4)[42], Джонс потрапив у кваліфікацію на Чемпіонат світу зі снукеру. Він здобув перемоги над земляком Джеймі Кларком (10–6) і Чжоу Юелоном (10–4), і вдруге поспіль кваліфікувався для участі в фінальній частині[34]. У 1/16 фіналу він грав проти 11-го номера світу Чжана Анда, якого переміг з рахунком 10–4[44]/ Потім він переміг півфіналіста 2023 року Сі Цзяхуя з рахунком 13–9, вийшовши до чвертьфіналу другий сезон поспіль[45]. Зіткнувшись із Джаддом Трампом — одним із фаворитів турніру — Джонс здобув перемогу з рахунком 13–9 і вперше потрапив до півфіналу Чемпіонату світу[46]. У півфіналі він переміг Стюарта Бінгема з рахунком 17–12 і вийшов у фінал Чемпіонату світу[47]. У фінальному матчі Джонс поступився Кайрену Вілсону із рахунком 14-18.[48]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Jak Jones bio. WPBSA. 8 April 2024. Процитовано 2 May 2024.
  2. ↑ 2010 European Under 19 Championship. global-snooker.com. Архів оригіналу за 5 May 2014. Процитовано 14 June 2013.
  3. ↑ European Snooker Championships U19 2010 – play-off results. snooker.pl. European Billiards & Snooker Association. Архів оригіналу за 14 July 2014. Процитовано 6 June 2013.
  4. ↑ а б Jak Jones 2010/2011. Snooker.org. Процитовано 14 June 2013.
  5. ↑ Order of Merit 2010/2011. Snooker.org. Процитовано 14 June 2013.
  6. ↑ Rankings after 2011 World Championship (PDF). worldsnooker.com. World Professional Billiards and Snooker Association. Архів оригіналу (PDF) за 14 June 2012. Процитовано 4 May 2011.
  7. ↑ Jak Jones 2011/2012. Snooker.org. Процитовано 14 June 2013.
  8. ↑ Order of Merit 2011/2012. Snooker.org. Процитовано 14 June 2013.
  9. ↑ а б Jak Jones 2012/2013. Snooker.org. Процитовано 14 June 2013.
  10. ↑ Order of Merit 2012/2013. Snooker.org. Процитовано 14 June 2013.
  11. ↑ Einsle, Carrington and Jones Earn Tour Places. World Snooker. 28 April 2013. Архів оригіналу за 1 May 2013. Процитовано 4 May 2013.
  12. ↑ Jak Jones 2013/2014. Snooker.org. Процитовано 9 April 2014.
  13. ↑ World Snooker Rankings After the 2014 World Championship (PDF). World Snooker. Архів оригіналу (PDF) за 8 May 2014. Процитовано 7 May 2014.
  14. ↑ а б Jak Jones 2014/2014. Snooker.org. Процитовано 11 August 2014.
  15. ↑ Drago and Borg bow out in Riga. Times of Malta. 9 August 2014. Архів оригіналу за 5 May 2024. Процитовано 11 August 2014.
  16. ↑ European Order of Merit 2014/2015. Snooker.org. Процитовано 28 April 2015.
  17. ↑ Sweet 16 Through to Sheffield. World Snooker. 15 April 2015. Архів оригіналу за 22 April 2015. Процитовано 28 April 2015.
  18. ↑ World Rankings After 2015 Betfred World Championship. World Snooker. Архів оригіналу за 7 May 2015. Процитовано 8 May 2015.
  19. ↑ Jak Jones is the new European Champion. EBSA.tv. 21 February 2016. Архів оригіналу за 6 July 2016. Процитовано 29 August 2016.
  20. ↑ Williams, David (13 October 2016). Cwmbran's Jak Jones shocks Ding Junhui as Mark Williams wins Gwent battle. South Wales Argus. Архів оригіналу за 4 April 2019. Процитовано 12 April 2017.
  21. ↑ Nottingham's Anthony Hamilton blames tiredness for English Open exit. Nottingham Post. Процитовано 12 April 2017.
  22. ↑ Jak Jones 2016/2017. Snooker.org. Процитовано 12 April 2017.
  23. ↑ Historic Seedings After 2017 World Championship. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  24. ↑ Jak Jones 2017/2018. Snooker.org. Процитовано 4 May 2018.
  25. ↑ Craigie Clinches Tour Card As Pros Bounce Back. World Snooker. 19 May 2018. Архів оригіналу за 20 February 2020.
  26. ↑ Jak Jones 2018/2019. Snooker.org. Процитовано 4 May 2018.
  27. ↑ Historic Seedings After 2017 World Championship. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  28. ↑ Jak Jones 2019/2020. Snooker.org. Процитовано 4 May 2018.
  29. ↑ Season Points 2019/2020. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  30. ↑ Jak Jones 2020/2021. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  31. ↑ Historic Seedings After 2020 World Championship. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  32. ↑ Mark Allen: Antrim man exits from Turkish Masters after 5–4 defeat by Jak Jones. BBC Sport. 9 March 2022. Архів оригіналу за 5 May 2024.
  33. ↑ а б в г Jak Jones 2021/2022. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  34. ↑ а б Jak Jones: The unknown Welshman who shocked snooker now just two games away from a fortune. Wales Online. 2 May 2024.
  35. ↑ Rankings 2021/2022. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  36. ↑ а б Jak Jones 2022/2023. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  37. ↑ World Snooker Championship: Jak Jones beats Barry Hawkins in final qualifying round. BBC Sport. 11 April 2023. Архів оригіналу за 17 April 2023.
  38. ↑ 'He's struggling isn't he?' – Flying Neil Robertson next for Jak Jones after stunning Ali Carter. Metro. 17 April 2023.
  39. ↑ Livie, Alex (22 April 2023). World Snooker Championship 2023: Neil Robertson felt Jak Jones 'was there for the taking' during shock loss. Eurosport. Архів оригіналу за 23 October 2023.
  40. ↑ Jak Jones unfazed by another big test in Mark Allen on dream World Championship debut. Metro. 25 April 2023.
  41. ↑ Hemingway, Rob (26 April 2023). Mark Allen outlasts Jak Jones to seal semi-final spot at World Championship, will face John Higgins or Mark Selby. Eurosport.
  42. ↑ а б Jak Jones 2023/2024. Snooker.org. Процитовано 4 May 2024.
  43. ↑ Hassall, Paul (9 November 2023). International Championship snooker 2023 recap - Ronnie O'Sullivan into quarter-finals, Mark Selby and John Higgins out. Eurosport. Архів оригіналу за 21 December 2023.
  44. ↑ Jak Jones – 'we dragged each other down'. SnookerHQ. 21 April 2024.
  45. ↑ Jak Jones – 'I don't know how I won'. SnookerHQ. 28 April 2024.
  46. ↑ Judd Trump dumped out of World Snooker Championship as Jak Jones reaches Crucible semi-finals. Sky Sports. 1 May 2024. Архів оригіналу за 2 May 2024.
  47. ↑ Snooker scores: Jak Jones beats Stuart Bingham in World Championship semi-final. Sporting Life. 4 May 2024. Архів оригіналу за 4 May 2024.
  48. ↑ Степанюк, Микола. Воїн завоював трофей. Визначено чемпіона світу 2024 зі снукеру. СПОРТ.UA (укр.). Процитовано 7 травня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джек_Джонс&oldid=42464840