Дарфурський султанат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дарфурський султанат
Прапор
Дата створення / заснування 1603 і 1898
Континент Африка
Столиця Ель-Фашир
Форма правління теократія і абсолютна монархія
Замінений на Darfur under Egyptian Ruled
Час/дата припинення існування 1874 і 1916
Мапа розташування
Детальна карта
Політичні структури Сахеля
XI-XIII ст.
Імперія ГанаКанемТекрур
XIII-XVIII ст.
Джолоф (Волоф) • Імперія МаліІмперія Сонгаї
МосиМіста-держави хаусаБагірмі
ВаданДарфурський султанатСеннар
БорнуСокотоМасинаТакедда
XIX-XX ст.
(Колонії)
Британська колонія Нігерія
Судан (колонія)Французька Західна Африка
Французька Екваторіальна Африка
XX ст.
(Незалежні держави)
СенегалМавританіяБуркіна-Фасо
МаліНігеріяНігер
КамерунЧадСуданЕритрея


Дарфурський султанат серед сусідніх держав

Дарфурський султанат (араб. سلطنة دارفور‎) — султанат, що існував з початку XVI століття до 1916 у західній частині сучасного Судану. Виник на основі султанату Кордофан.[1]

Історія

[ред. | ред. код]

У XVI столітті султанат знаходився в залежності від Канем-Борно, потім від Сеннару.

На XVII століття припав період розквіту, коли султанат очолив Сулайман Солонг (1596-1637), представник клану Кейра. Під час його правління іслам був оголошений державною релігією.

Політика Ахмед Бакр (1682-1722) онука Сулаймана, (заохочення імміграції з Канем-Борно та султанату Багірмі), сприяла подальшому економічному процвітанню країни. Тоді кордони султанату на сході розширилися аж до річки Атбара. Такі правителі вели війни з Сеннару та Вадай. В XVIII столітті правителі Дарфуру зробили спробу захопити Фунджі, проте не просунулися далі Омдурману.

У 1799 правитель Адб-ель-Рахман привітав Наполеона Бонапарта з розгромом мамлюкського Єгипту. У відповідь Наполеон попросив султана прислати йому 2 000 міцних чорних рабів-воїнів у віці 16 років.

У 1874 після поразки Ібрагіма Карада султанат опинився під владою Єгипту, що викликало невдоволення широких верств населення. Тільки до 1879 генералу-губернатору Судану Чарльзу Гордону вдалося придушити повстання, запропонувавши відновити правління історичної династії. Однак його обіцянка не була виконана і в 1881 новим генералом-губернатором став Слатін-бей (Рудольф Карл фон Слатін), який був змушений придушити повстання Махді (1881—1885) на чолі з Мухаммедом Ахмедом.

У 1883—1885 султанат входив до складу махдіської держави.

Після захоплення у вересні 1898 Судану Великою Британією Дарфурський султанат зберігав формальну незалежність. Його правителем був оголошений Алі Динар, який під час махдіського повстання перебував у в'язниці в Омдурмані. Султан виплачував щорічну данину.

У квітні 1915 Алі Дінар оголосив про повну незалежність султанату, проте в травні 1916 його військо було розбите англійцями, а в листопаді 1916 він був убитий. Територія дарфурського султанату в 1916 приєднана до Англо-Єгипетського Судану[2].

У складі сучасного Судану територія колишнього дарфурського султанату увійшла до складу провінції Дарфур.

Економічний устрій

[ред. | ред. код]

Дарфурський султанат підтримував торговельні та культурні відносини з державами, як Вадаї, Канем-Борну, Сеннар, Єгипет.

Султани володіли монопольним правом работоргівлі, збирали податки з прибулих торговців та експортні мита з рабів, що продавалися в Єгипті. Деякі домашні раби зуміли зайняти важливі позиції при дворі султана, сформувавши шар нової еліти, що призвело до конфлікту з традиційною елітою народу фур.[2]

Населення

[ред. | ред. код]

Етнічну основу султанату складав етнос фур. Крім того в Дарфурі жили інші представники групи ніло-сахарських народів: загава, масаліт, а також нащадки арабів, баггара, що арабською значить «пастухи корів».[3]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Леонид Сергеевич Васильев. История Востока. Том 1. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 3 липня 2014.
  2. а б Darfur Sultanate — 1596 — 1916. Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 3 липня 2014.
  3. Гаагский фальстарт//Lenta.ru, 25.10.2009